Чому шукаєте живого між померлими? Його нема тут, він воскрес!»

У третю неділю після Пасхи спогадуємо пам’ять жінок мироносиць. Це ті жінки, які у ніч Воскpесення Христового поспішали до гробу Господнього з миром в руках, щоб, згідного з східним звичаєм, намастити запашними ароматами (миром) мертве тіло свого Божественного Вчителя. До жінок мироносиць належать Марія Магдалина, Марія Клеопова, Саломія, Йоанна, Марта, Марія та інші: Мт 28,1; Мк 15,40; 16,1; Лк 24,10; Йо 20,1-2; 11-18.

Ми знаємо із сторінок святого Євангелія, що, коли Господь Спаситель обходив зі своєю проповіддю міста і села, навколо Нього завжди збирався народ. Часто люди підходили до Христа, слухали Його і розходилися. Але серед цього народу, окрім вибраних Христових апостолів, Господа Спасителя завжди супроводжувала група жінок.

Спочатку їх було небагато, але число їх постійно зростало. Вони супроводжували свого Божественного Вчителя не тільки для того, щоб повчитися Божого слова, що виходило із Його вуст, але і для того, щоб в силу своїх можливостей, послужити Йому. Вони, говорить святий євангелист Лука, допомагали Господу «з своїх маєтків» (Лк 8,3).

Не всі імена цих жінок-миpоносиць нам відомі. Євангелисти і Священне. Передання зберегли нам ряд імен: Маpія Магдалина, Маpія – мати Якова Молодшого та Йосифа, Саломія, Йоанна, Маpта і Маpія – сестpи Лазаpя, Сyсанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Йоанна була дружиною Хyзи, домоупpавителя царя Іpода; прості і незнані: Саломія, мати синів Зеведеєвих Якова та Йоана, була дружиною рибалки. У числі миpоносиць були жінки самотні – діви і вдови, були й матері родин, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім’ї, свої домівки, товаришуючи Господу разом з іншими жінками в турботі про Нього.

«І не є найбільш вражаючим, – говорить святитель Йоан Золотоустий, роздумуючи про подвиг жінок мироносиць, – те, що вони прив’язались своїм серцем до Господа Спасителя в ті дні, коли крізь покров Його смирення і упокорення проступала Божественна слава в Його чудесах, коли розносилась ще нечута на землі проповідь. Але для нашого розуму вражаючим є бачити їх, які не похитнулись у своїй любові до Господа, коли Він, збичований, обпльований, був переданий на смерть».

Свята Церква у своєму богослужінні в 3-ю неділю після Пасхи спонукає нас перенестися подумки від Голгофи до гробу Христового та Його славного Воскресення, звістку про яке удостоїлися першими прийняти жінки-мироносиці. У богослужінні тижня Мироносиць з усіх близьких до Христа учнів особливо зворушливими рисами описується великий подвиг відданості і любові до свого Вчителя і Господа святих жінок мироносиць. Приклад жінок мироносиць показує, як багато тепла, співчуття і любові Господь вклав у душу жінки, яка, завдяки цьому, здатна на великі справи любові та самопожертви, якщо буде жити у Христі і з Христом, як заповідає апостол, «в нетлінності душі, лагідної та мовчазної» (1 Петр. 3, 4).

Жінки мироносиці стають для нас також справжнім прикладом любові. Вони поспішають ранесенько до гробу, не сподіваючись від Христа жодного чуда, жодного слова, жодної потіхи. Вони ідуть, шукаючи Мертвого, а знаходять Живого. Ідуть з плачем, а знаходять радість, більшу за будь яку радість. Ідуть, несучи в руках миро, а знаходять невимовний мир серця. Ідуть, щоб виявити любов, а самі отримують любов. Ідуть, щоб побачивши порожній гріб, увірувати в Живого. Любов мироносиць була настільки великою, що вони радо готові були служити Мертвому, Який уже наче не міг їм воздати нічого. «Чому шукаєте Живого між померлими?» – запитує жінок осяйний ангел. Жінки шукали насправді Померлого і триденно Похованого, не здогадуючись, що Він Живий. Ми ж, знаючи, що Він Живий, шукаємо Його у житті наче Мертвого, наче Того, що лежить у гробі і ніяким чином не входить у наше життя. Віддаємо Христові певну частину нашого недільного часу, наче почесті Померлому. А насправді Він Живий і перебуває серед нас, потребує всього нашого часу, всього нашого служіння, всього нашого життя, щоб стати нам радістю і спасінням.