Плащаниця - це нішо інше, як полотно, яким древні народи обвивали своїх померлих. Сьогодні, коли ми вкладаємо плащаницю до символічного гробу, вона представляє нам ікону Ісуса, котрого зняли з хреста. Ця святиня є для віруючих знаком найбільшого кенозису (приниження) Бога для спасіння людини. Це таїнство свята Церква оспівує у богослужбових стихирах такими словами: «Тебе, що світлом, немов ризою, зодягаєшся, зняв Йосиф з Никодимом, бачивши мертвого, нагого, непохованого, ревним пла­чем заплакали […] Як же ж поховаю Тебе, мій Боже? Або якою плащаницею обгорну? Якими руками діткнуся Твого нетлінного Тіла? Або яку пісню заспіваю при Твоїй смерти, Щедрий? Величаю Твої страсті, піснями славлю Твоє погребення з воскресенням, і кличу: "Господи, слава Тобі» (стихира Великої п’ятниці).

Євангелисти, описуючи епізоди страстей Господа нашого Ісуса Христа, виокремлюють виняткову роль у цих подіях і Пресвятій Богоматері, котра по материнському співстраждала зі своїм сином. Опісля у своїй проповіді преосвященніший владика Йосафат, який очолював Вечірнє богослужіння з виставленням Плащаниці у кафедральному храмі Різдва Пресвятої Богородиці, співставив страждання Марії зі стражданнями українських матерів. Вдивляючись на свого сина, котрого вкладали до гробу, Пресвята Богородиця вбачала у Ньому спасіння людського роду, натомість українські жінки споглядаючи на терпіння, а іноді й смерть, своїх синів вбачають у них світле майбутнє незалежної України.