Вознесіння, тобто відхід Ісуса Христа з цього світу до Отця, є ще одним величним Господнім празником. Хоча для апостолів розлука з Ісусом була до певної міри сумною подією, певною втратою, бо вже більше не бачили його на землі у людському тілі. Бо кожна втрата близької особи приносить для душі смуток і неспокій. Але для віруючої людини Вознесіння Христа на небо є радісною подією, бо ним Ісус пригадує нам наше призначення, мету нашого життя – Царство Небесне, бути разом з Отцем. Ним він оживляє нашу надію на щасливе майбутнє, бо нашою дорогою до нього є Христос, який перебуває разом з Отцем і очікує там кожного з нас, яких відкупив з неволі гріха, щоб дарувати нам радість вічного життя, у якій перебуває разом з Отцем і Святим Духом.

Своїм Вознесінням на небо Ісус увійшов у повноту своєї небесної слави, яку мав від Отця ще перед приходом на землю, яку об’явив на землі людям своїм навчанням, страстями і славним воскресінням, яку приготував йому Отець: „Отець мій, про якого кажете: Він Бог наш - Він мене прославляє” (Ів. 8, 54).

Вознесіння, це свято не стільки прощання з Христом у тілі, скільки зустрічі із Ним як вічним Главою Церкви, який і в цю мить, і завжди присутній в ній у Святих Тайнах. Присутній невидимо для нас, але відчутно для наших з вами сердець. Він, Господь і Бог, наповнює наше життя тим сенсом, який увиразниться остаточно за кілька днів, коли на Сіонську горницю зійде послання до всіх народів. Зійде видимо, зображуючи полум’яними вогнями благодать дарованого через молитву Спасителя Святого Духа.